Історія Dallas City Hall – це унікальний, понад столітній літопис міської влади, відзначений радикальними архітектурними перетвореннями. До 1872 року міські урядовці були змушені постійно орендувати приміщення, що свідчить про невизначеність раннього самоврядування. Проте справжня інтрига розгорнулася у 1910 році: стару замкоподібну ратушу продали магнату Адольфу Бушу. Він без зайвих сентиментів зніс її, щоб звести розкішний готель The Adolphus, перетворивши місце влади на осередок еліти. Далі на dallas-yes.
Наступна будівля, Municipal Building, увійшла в історію не так завдяки своїй архітектурі, як через національну трагедію. 24 листопада 1963 року у її підвалі стався той фатальний постріл, коли Джек Рубі убив Лі Гарві Освальда. Цей момент додав міській споруді моторошного історичного значення. Остаточний, і, мабуть, найсміливіший розділ у цій історії написав Iо Mін Пeй, спроєктувавши сучасну Dallas City Hall, яку було відкрито у 1978 році.
Ратуша без постійних стін
З 1856 до 1872 року, в перші роки існування міського уряду Далласа, олдермени були змушені буквально “кочувати”, проводячи засідання в тимчасово орендованих приміщеннях, оскільки постійного місця для роботи просто не існувало. Зрушення настало лише у 1872-му, коли нарешті створили комітет, який домігся зведення першої, хоча й досить скромної, постійної двоповерхової будівлі на Main та Akard streets. Муніципальні офіси розмістили на другому поверсі, але і це рішення протрималося недовго: вже у 1881 році міська влада знову переїхала, цього разу на Commerce та Lamar streets.
Справжнім архітектурним досягненням, хоч і тимчасовим, став замкоподібний кам’яний будинок у стилі Renaissance Revival, який урочисто відкрили 29 червня 1889 року на Commerce та Akard Street. Ця ратуша прослужила місту, допоки 22 червня 1910 року не відбулася подія, що змінила центр Далласа: землю продали барону Адольфу Бушу. Він швидко зніс стару будівлю, щоб звести на її місці свій розкішний готель The Adolphus. Для міста це стало не просто продажем нерухомості, а черговим “вигнанням” влади: поки шукали нове місце, муніципальні офіси знову осіли у тимчасових кварталах. Цього разу на Commerce Street між St. Paul та Harwood.
Будівельні конфлікти та національна трагедія
Наступний муніципальний осідок – Municipal Building – був спроєктований К. Д. Гіллом у класичному стилі Beaux-Arts і відкрив свої двері 17 жовтня 1914 року на 106 S. Harwood. Його будівництво одразу перетворилося на драму: місто фінансувало проєкт коштами від продажу землі Бушу та коштом ділянок, придбаних у Елізи Трайс, Отто Ланга та родини Свіні ($23,500.00). Навесні 1913 року компанія Fred A. Jones Building Company взялася за роботу, але вже у листопаді того ж року несподівано збанкрутувала. У результаті, Board of Commissioners довелося самостійно прийняти резолюцію про передачу матеріалів і своїми силами завершувати проєкт.
Ця будівля увійшла в історію не так архітектурою, як тим, що стала декорацією для національної трагедії. 24 листопада 1963 року світ став свідком, як просто у підвалі цієї споруди, під час переведення, Джек Рубі застрелив Лі Гарві Освальда. Цей фатальний постріл назавжди зробив будівлю частиною кримінальної хроніки країни. Хоча у 1930-х тут були фрески WPA (роботи Джеррі Байвотерса), які згодом знищили, вона продовжувала служити місту до 1978 року. Навіть після переїзду основної адміністрації до нової ратуші, цей комплекс ще довго залишався домом для ключових міських служб: Dallas Police Department, Dallas Fire Department та Municipal Court Services.
Проєкт архітектора Iо Мін Пея
Потреба у сучасному адміністративному центрі стала очевидною, і 24 червня 1964 року Dallas City Council створила відповідний комітет. У лютому 1965 року було рекомендовано нову ділянку на перетині Akard, Canton, Ervay та Marilla street. Для реалізації амбітного проєкту залучили всесвітньо відомого архітектора Іо Мін Пея, який відомий завдяки своїм роботам John F. Kennedy Library та Louvre Pyramid.
Пей розробив радикальний дизайн: будівля, що нахиляється під кутом 33 градуси, що, за його задумом, мало символізувати відкритість та доступність міської влади. Це був сміливий відступ від традиційної архітектури.
Напругу навколо проєкту вдало підсумував Вес Вайз під час закладки фундаменту: “It’s time to sing or get away from the piano” (Настав час співати або відійти від фортепіано), підкреслюючи остаточну рішучість міста. Будівництво, що розпочалося 26 червня 1972 року під керівництвом підрядника Роберта Е. Мак-Кі, не обійшлося без суперечок. Початковий кошторис у $42.2 мільйона зріс до понад $70 мільйонів, спровокувавши критику щодо перевитрат та естетичні дебати щодо авангардного стилю. Роботи завершувалися поетапно: прийняття гаражних зон (листопад 1974), Park Plaza (травень 1976), і сама будівля (грудень 1977).
Нова Dallas City Hall була набагато більше, ніж просто адміністративною будівлею – вона стала символічною відповіддю міста на національний сором. У 1964 році тогочасний мер ініціював програму Goals for Dallas, що була прямою реакцією на заплямовану репутацію міста після вбивства президента Кеннеді у 1963 році, через що Даллас отримав прізвисько “Місто Ненависті” (City of Hate). Іо Мін Пей отримав завдання спроєктувати будівлю, яка б надихала довірою до уряду та відображала гордість громадян.
Радикальна ідея перевернутої піраміди була не лише естетичним вибором, але й функціональною відповіддю: громадські зони потребували меншого простору, ніж офіси. Виносячи верхні поверхи назовні, Пей не лише збільшував робочі площі, але й створював захисний навіс від палючого техаського сонця над площею та входами. Для будівництва архітектор наполіг на використанні матеріалу кольору буйволячої шкіри (buff-colored concrete), чий відтінок нагадує місцеві ґрунти. Цікаво, що сам Пей черпав натхнення не лише в модернізмі, але й у менш очікуваному джерелі: схожу за нахилом структуру мав один із муніципальних судів в Індії.
Сучасна будівля Dallas City Hall
Сучасна Dallas City Hall на 11.8-акровій ділянці була урочисто відкрита та посвячена 12 березня 1978 року. Її загальна площа становить приблизно один мільйон квадратних футів, включаючи два підземні рівні паркінгу на 1426 автомобілів. Перше засідання міської ради відбулося у новій ратуші 1 лютого 1978 року.
Філософія Iо Mін Пея про “відкритість” втілилася у внутрішньому просторі. Будівля, розрахована на 1400 робочих станцій, має мінімальну кількість капітальних стін; замість них використовуються низькі перегородки (5-7 футів). Це дозволяє працівникам і відвідувачам мати доступ до природного світла та виду з вікон практично з будь-якої точки. Серцем інтер’єру є Great Court на другому поверсі – величезна громадська зона довжиною 250 футів, чия склепінчаста стеля сягає приблизно 100 футів у висоту. City Council Chamber має висоту трьох поверхів із театральним розсадженням для 250 осіб. Перед будівлею розкинулася Park Plaza – простір, обмежений вулицями Young, Ervay, Marilla та Akard. Площа включає Reflecting Pool діаметром 180 футів, фонтан зі змінною висотою та три характерні 84-футові флагштоки. Таким чином, Dallas City Hall Iо Mін Пея стала не просто адміністративним центром, а архітектурним символом сучасної та доступної влади.
Джерела: