Після закінчення Другої світової війни, коли, здавалося б, люди нарешті могли видихнути, почався новий етап глобальної напруженості – Холодна війна. Світ знову поділився на два табори: один згуртувався навколо Сполучених Штатів Америки, інший – навколо Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Їхнє протистояння охопило політичну, економічну, культурну та багато інших сфер життя. Далі на dallas-yes.
У зв’язку з тим, що кожна зі сторін намагалася всіляко перевершити свого противника, напруженість між ними зростала і ставала дедалі небезпечнішою. США та СРСР активно розробляли ядерну зброю та використовували її як засіб політичного стримування.
Холодна війна також впливала на життя звичайних людей. Вони жили у страху перед катастрофою, тому будували бомбосховища, запасалися продуктами та готувалися до можливого ядерного конфлікту.
Роль штату Техас у Холодній війні
Після закінчення Другої світової війни США та СРСР, які були союзниками під час розгрому нацистської Німеччини, стали помічати, що у їхніх взаєминах з’явилася тріщина. Вони мали різні погляди на те, якою має бути післявоєнна Європа та інші регіони світу. У зв’язку з цим між ними почалися доволі серйозні конфлікти. Період цих протистоянь, який тривав з 1946 по 1991 рік, увійшов до історії під назвою “Холодна війна”. Протягом майже п’яти десятиліть між Сполученими Штатами та Радянським Союзом відбувалися активні військові, політичні та економічні протистояння.
Жителі штату Техас не залишилися байдужими до долі своєї країни та теж взяли участь у Холодній війні. Деякі з них відгукнулися на заклик виконати свій обов’язок та вступили до лав армії, а інші робили все, що від них залежить, у тилу.
Протягом Холодної війни в Техасі розташовувалися десятки об’єктів Міністерства оборони, більшість з яких виникла ще під час Другої світової війни. До переліку цих об’єктів входять бази та станції Повітряних сил США в Лаббоці, Пайоті, Сан-Анджело, Ельдорадо, Дель-Ріо, Ларедо, Гарлінгені, Сан-Антоніо, Х’юстоні, Вако, Форт-Верті, Далласі, Шермані тощо. На цих військових майданчиках навчалися молоді чоловіки та жінки для служби в армії США, ВПС, ВМС та Береговій охороні.
Що стосується конкретно Далласа, то його розглядали як ймовірну ціль у випадку ядерного удару через місцевий резервний комплекс оборонних сил Гранд-Прері. На той момент він був центром військової авіації, адже на його території були розміщені одні з найважливіших військових об’єктів Hensley Field та Chance Vought. Через концентрацію стратегічної військової інфраструктури місто вважалося потенційною мішенню у випадку ядерного конфлікту.
Розуміння того, що в штаті Техас знаходиться дуже багато важливих воєнних об’єктів, наштовхувало місцевих жителів на думки про те, що у випадку ядерних ударів постраждають саме їхні міста. Тому вони вживали певних заходів задля того, щоб зберегти життя.
Історія будівництва укриття від радіоактивних опадів у Fair Park
Будівництво укриття на випадок ядерного удару в даллаському Fair Park почалося у травні 1961 року, якраз тоді, коли відносини між США та СРСР були максимально напруженими. Місцем його розташування обрали Dallas Civil Defense Emergency Operations Center, в якому згодом відкрили Science Place II. Згідно з інформацією зі статті видання Dallas Times Herald від 27 березня 1962 року, офіційне відкриття сховища відбулося 1 квітня 1962 року о 15:00. Загалом на його будівництво було виділено 120 000 доларів. Половину з них профінансувала міська влада, а решту – федеральний уряд.
Укриття в Fair Park розробили таким чином, щоб воно змогло витримати 20-мегатонну бомбу навіть у тому випадку, якщо її скинуть у центрі Далласа (існувало припущення, що ядерний удар прийдеться саме по центру міста).
Це укриття справді зробили вибухозахисним у прямому сенсі. Воно обладнане масивними бетонно-сталевими дверима, які герметично замикаються засувом. Зовнішні двері також зробили вибухостійкими. Крім того, укриття оснащене вентиляційною системою з антивибуховими клапанами, які автоматично закриваються так, щоб не допустити проникнення вибухової хвилі всередину. Для очищення повітря передбачено окрему фільтраційну кімнату. Вона оснащена стіною з фільтрів, які видаляють забруднення з повітря, яке надходить з вулиці.
Планувалося, що цей підземний бетонний бункер стане найкращим укриттям від радіоактивних опадів для місцевих високопоставлених урядовців. Всередині сховища вони б спокійно могли прожити щонайменше два тижні, адже воно було обладнане радіо, телефонною лінією, електроенергією, значним запасом їжі та води.
Перше громадське укриття від радіоактивних опадів у Далласі
Вперше із закликом будувати укриття на випадок ядерного удару виступив Джон Кеннеді. Він розумів, що надійні сховища знадобляться не лише чиновникам, а й звичайним американцям. Спочатку Кеннеді закликав широку громадськість розпочати будівництво протирадіаційних укриттів у своїх власних дворах і будинках, але зовсім скоро стало зрозуміло, що для більшості родин це занадто дорого. Уряд також не міг дозволити собі побудувати окремі сховища для всього населення.
У жовтні 1961 року Джон Кеннеді повідомив про початок Національної програми обстеження та маркування аварійних укриттів. В рамках цієї програми фахівці мали серед вже наявних споруд знайти ті, які могли б стати сховищем для людей на випадок ядерної атаки, і позначити ці споруди чорно-жовтими знаками “Fallout Shelter”.
Перше громадське протирадіаційне сховище в Далласі було відкрите у вересні 1962 року в будівлі Southland Life Insurance. Хоча це місце оголосили укриттям ще у 1954 році, його офіційне відкриття відбулося аж через вісім років. У разі надзвичайної ситуації воно могло врятувати 30 000 містян. Всередині першого громадського укриття від радіоактивних опадів знаходився постійний запас води, харчових продуктів та медичних препаратів, достатній для підтримки великої кількості людей.
Інші протирадіаційні укриття Далласа
У 1966 році в Далласі було зареєстровано понад 300 офіційних сховищ. За підрахунками фахівців, врятуватися в їхніх стінах могло понад 971 000 осіб.
З 323 затверджених укриттів тільки 204 можна було використовувати саме як громадські сховища на випадок радіоактивних опадів, адже їхні власники уклали угоди з федеральним урядом та міською владою. В більшості цих будівель регулярно оновлювали запаси питної води, їжі та медичних засобів. Зазвичай з їжі приносили крекери та цукерки, а з медичних засобів лише бинти та йод. Обов’язковим компонентом цих запасів також були лічильники Гейгера.
Як і планувалося, багато сховищ у Далласі розташовувалися в будівлях центру міста. А на їхніх на фасадах були офіційні знаки цивільної оборони.
Одним із таких сховищ був розкішний універмаг Neiman Marcus. У 1965 році на його фасаді можна було побачити відповідні офіційні знаки. Цей універмаг вважався одним із найелегантніших бомбосховищ у місті. У випадку, якщо у містян була б можливість обрати місце для укриття під час ядерної атаки, багато хто віддав би перевагу саме Neiman Marcus. Далласці припускали, що його підвал був комфортним, зі смаком оформленим та добре обладнаним. І тому, скоріше за все, ті, хто відшукали там прихисток, не обмежувалися б лише твердими цукерками та збагаченими крекерами.
Джерела: