Під час Другої світової війни десятки тисяч німецьких та італійських військовополонених відправлялися до Техасу. Як свідчать історичні джерела, загалом табори штату пройшли понад 80 000 в’язнів. З 1944 по 1945 рік кілька сотень з них утримувалися у таборі, що розташовувався вздовж східного берега озера Вайт-Рок у Далласі.
З роками на місці табору для військовополонених залишився хіба що пожежний гідрант, проте історикам вдалося знайти багато цікавої інформації про нього. Далі на dallas-yes.
Таємниці озера Вайт-Рок
Про те, що улюблене озеро мешканців Далласа оповите десятками легенд, ні для кого вже не новина. Воно дійсно має свою багаторічну та цікаву історію. Але більшість знають, що озеро колись використовували як водосховище або як туристичне місце. А ось про те, що його берег слугував прихистком для сотень військовополонених під час Другої світової, знають одиниці.
Одним з перших таємницями озера у Далласі зацікавився професор історії США Стівен Батлер під час написання книги “Вайт-Рок. Від водопостачання до міського оазису”. Спочатку плітки про табір з солдатами гітлерівської армії здалися йому дивними, але коли він почав глибше досліджувати історичні джерела, то з’ясував багато цікавого. Так, наприклад, місцева преса тих років багато писала про табір. Тобто його існування ніхто не заперечував. Батлер, якого неабияк надихнула незвідана тема, почав просувати її.
Процес будівництва табору
Програма будівництва на березі озера у Далласі була започаткована під час керівництва американського президента Франкліна Делано Рузвельта. Якщо точніше, він виступив за заснування Громадянського корпусу охорони навколишнього середовища в рамках свого “Нового курсу” під час Великої депресії. У результаті цього проєкту американці мали розв’язати проблему працевлаштування безробітних. Таким чином, федеральна програма працевлаштовувала молодь зі всієї країни.
Члени Громадянського корпусу почали процес будівництва поруч з озером Вайт-Рок наприкінці 1930-х років. Більшість з них були з Далласа та Колліна. Спочатку вони зайнялися зведенням стін навколо водойми, аби запобігти появі ерозії. Згодом працівники почали будувати невеликі будиночки. Хоч вони й не були професіоналами, проте виходило в них досить добре. Крім споруджень поруч з озером, результатом їхньої праці також стали будівлі на Вінфрі-Пойнт, Флагшток-Хілл та Сансет-Бей.
Початок Другої світової війни
Коли у 1941 році Сполучені Штати Америки вступили в Другу світову війну, більшість молодих людей, що належали до Громадянського корпусу охорони навколишнього середовища, приєдналися до армії. Перед міською владою постало питання, як правильно використовувати будинки на озері Вайт-Рок. Як в одному з інтерв’ю зазначив колишній директор Даллас Паркс, варіантів було чимало. Наприклад, Медичний корпус армії США запропонував створити клініку для людей, що страждають на венеричні захворювання. Але, врешті-решт, було прийнято рішення використовувати табір для розміщення військовополонених німецьких солдатів.
Згідно з правилами Женевської конвенції 1929 року, всіх військовополонених потрібно було утримувати в тих кліматичних умовах, що були б максимально схожі на ті, в яких їх було взято. До Далласа потрапили солдати, яких взяли у полон у Північній Африці.
Після закінчення війни всі військовополонені, що перебували у даллаському таборі, були відправлені назад до Європи. Проте внаслідок того, що вони знаходилися у гарних умовах, деякі зовсім не хотіли повертатися назад. У 1951 році німець Ганс-Йохим Зембах навіть написав листа до “Dallas Morning News” з проханням повернути його до Америки, а саме до Далласа. Це може здаватися дивним, проте колишній військовополонений дійсно сумував за часами, коли його возили на роботу до Фейр-Парку.
Будні військовополонених у Даллаському таборі
Членами Громадського корпусу охорони навколишнього середовища було створено чудові умови для життя: зручні будинки, місця для пікніків, паркові зони. Про те, що вони знаходяться у полоні, військовим нагадували хіба що колючий дріт навколо території та охорона. Не було зафіксовано жодного втікача, що вирішив залишити табір у Далласі. Одиниці намагалися покинути інші табори у Техасі, проте це були ті полонені, яким було просто сумно і вони шукали жінок та алкоголь.
Звичайний день військовополоненого у Далласі проходив краще, ніж у того, хто був відправлений у будь-який інший табір. Полонених добре годували, вони відчували спокій та мир. Американське суспільство постійно висловлювало своє невдоволення з приводу настільки розкішних умов утримання. Вдень солдати їздили працювати в майстернях, де вони ремонтували намети та відновлювали каски для американських військових. Ввечері їм давали можливість займатися спортом, присвячувати час мистецтву та навчанню.
Після 1946 року, коли війна закінчилася, полонених відправили до Європи. Спочатку вони займалися відновленням міст Англії та Франції, а згодом їх мали повернути додому. Табір у Далласі почали використовувати для потреб країни – як прихисток для ветеранів війни.