Роль містянок у виборчих процесах пройшла тривалий і складний шлях від повної відсутності будь-яких прав до здобуття повноцінних можливостей. Поступово, крок за кроком представниці прекрасної статі долали гендерні стереотипи, які століттями впливали на їхнє життя. У результаті їм вдалося вибороти не тільки право голосу, а й повноцінне місце серед інших представників виборних посад. Далі на dallas-yes.
Далласька асоціація рівного виборчого права
Даллаську асоціацію рівного виборчого права (DESA) була засновано у 1913 році. Її діяльність започаткували 43 світлошкірі містянки, представниці впливових та багатих сімей. Під час однієї зі своїх зустрічей вони вирішили створити в місті спеціальне середовище, в якому можна було б поширювати ідеї суфражизму. Переважно членкині організації наголошували на подоланні стереотипу про те, що виборче право якимось чином впливає на жіночність.
Далласька асоціація рівного виборчого права одразу стала популярною, адже вона виділялася серед інших організацій тим, що вдало адаптувала свої кампанії до суспільних очікувань. За доволі короткий час про DESA знали вже далеко за межами Далласа, адже асоціація активно підтримувала подібні організації й в інших містах. Проте варто зазначити, що діяльність Далласької організації рівного виборчого права була зосереджена виключно на інтересах світлошкірих жінок, при цьому повністю уникаючи будь-яких ініціатив афроамериканок.
Через 5 років після заснування організації, а саме у 1918 році, Далласька асоціація рівного виборчого права отримала довгоочікуваний результат. На законодавчому рівні було ухвалено надання жінкам всього штату часткового права голосу на партійних з’їздах та первинних виборах. Відтоді організація почала активно працювати над процесом жіночої реєстрації, яка була необхідна для офіційного голосування.
Містянки, яким вдалося обійняти виборні посади
Першою жінкою в Далласі, якій вдалося обійняти хоч і незначну, проте виборну посаду, стала Едді Берніс Джонсон.
З юних років Джонсон мріяла про кар’єру політикині. Перш за все це було пов’язано з тим, що її батьки були державними службовцями. Проте найголовнішу роль у цьому непростому виборі зіграв той факт, що жінка не могла змиритися з несправедливістю та дискримінацією. З останнім терміном вона була знайома, адже ще за студентських років Едді Берніс Джонсон заборонили жити в гуртожитку через колір її шкіри.
Продовжувати боротьбу жінці допомагали її подруги. Після кожної поразки вони підтримували Джонсон, переконували її рухатися далі заради всіх темношкірих мешканців Далласа. Таким чином, попри численні перешкоди, Едді Берніс Джонсон вдалося стати членкинею Конгресу. Її постать стала уособленням надзвичайної боротьби не тільки з расовою дискримінацією, а й з гендерною.
Як показує історія, всі зусилля попередніх поколінь жінок були не марними. Врешті-решт у 1976 році крісло міського голови Далласа посіла Адлен Гаррісон, перша єврейка в політичній сфері такого великого міста.
Адлен Гаррісон запам’яталася мешканцям Далласа тим, що вона завжди намагалася розв’язати найдрібніші проблеми в місті. У цій рисі проявлялася її жіноча хазяйновитість: вона почувалася господинею міста, тому їй дуже хотілося, щоб у всьому був лад. Та навіть попри цю тендітність та уважність до дрібниць Гаррісон нерідко порівнювали з цвяхом. Вона стійко переживала всі випробування та знаходила вихід з найскладніших ситуацій.
Загалом містяни ніколи не шкодували про те, що під час виборів 1976 року віддали свій голос жінці, адже вона повністю виправдала очікування виборців.