Коли йдеться про Першу світову війну, то зазвичай говорять про битви та жорстокі бомбардування міст. На жаль, мало хто згадує про сотні тисяч зруйнованих дитячих доль, яким довелося ще у малому віці дізнатися про всі труднощі війни. Неповнолітні сироти, що втратили своїх батьків, були вимушені поневірятися світом та на собі відчути біль самотності. Далі на dallas-yes.
У ті страшні воєнні роки діти-сироти стали однією з рушійних сил, що змогла пробудити в суспільстві залишки людяності. Їм вдалося зміцнити моральний дух військових та підтримати цивільне населення. Не пройшли трагічні дитячі історії під час Першої світової війни й таке велике місто як Даллас. Адже сотні містян згуртувалися для того, щоб допомогти одинокій малечі.
Надання допомоги дітям-сиротам
Ініціативу всіляко допомагати дітям, що втратили батьків через війну, американці проявили у 1914 році. Що стосується Далласа, то перше оголошення про ідею створити спільноту волонтерів з’явилося у 1916 році в газеті “The Dallas Times”. Суспільство обурював той факт, що нащадки загиблих військових мали шукати прихистку просто неба. Найбільше дітей-сиріт було у Франції та Британії. Всі повнолітні члени їхніх родин віддали своє життя на війні, а, отже, зовсім чужі люди мали допомогти їм принаймні вижити.
Більшість тих благодійних організацій, що вже існували у світі, були переповнені. А деякі просто не могли забезпечити своїх вихованців чимось більшим, ніж просто шматком хліба. Почастішали випадки, коли діти збігали з притулків та ночували у звичайних жінок-господинь, що могли подарувати їм увагу та любов. І, звичайно, смачну вечерю.
Оскільки у Далласі цікавилися роботою благодійних організацій та притулків, небайдужими містянами було прийняте рішення також взяти на себе відповідальність за життя деяких дітей-сиріт. Такого висновку дійшли також декілька релігійних спільнот міста.
Міжнародна благодійна християнська організація “Buckner International”
Доктор Роберт Кук Бакнер (його ще називають отець Бакнер або “Батько”) заснував будинок для сиріт у Далласі у далекому 1879 році. У роки Першої світової війни його притулок був переповнений дітьми, що втратили своїх батьків. Серед них були й ті, чиї батьки померли внаслідок хвороби. Проте більшість все ж таки стала сиротами через війну.
З молодих років отця Бакнера переповнювала жалість до дітей, що самі по собі бігають вулицями у пошуках їжі. Це дало йому поштовх, щоб відкрити благодійну організацію, яка б допомагала такій малечі одягом та їжею. Гаслом організації було “Взуття для душ дітей-сиріт”, тому що волонтери намагалися у першу чергу забезпечити дітей взуттям та шкарпетками. До 1999 року вони роздали понад два мільйони пар цих речей у 68 країн світу. На одній із зустрічей зі своїми однодумцями Роберт Кук Бакнер зібрав 27 доларів та відкрив перший будинок для дітей-сиріт у Далласі. Згодом чоловік зрозумів, що релігія відіграє в його житті важливу роль, тому зробив свій притулок ще й з християнським спрямуванням.
Вихованці “Buckner International” могли розраховувати на підтримку організації навіть після того, як їм виповнилося 18. Програма притулку передбачала допомогу сиротам під час знайомства з дорослим життям. Їм шукали роботу, орендоване житло, виділяли кошти на перший час. Працевлаштуватися вихованцям притулку Бакнера було досить легко, адже викладачі якісно займалися їхнім вихованням: вони вивчали англійську та були привчені до роботи. У післявоєнні роки ті, хто могли зарекомендувати себе працьовитою людиною, не страждали безгрошів’я.
Отже, притулок отця Бакнера в Далласі, безперечно, зробив найвагоміший внесок для дітей-сиріт під час та після Першої світової війни.